Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Однією з новел Кодексу України з процедур банкрутства стало введення банкрутства фізичних осіб.
Згідно зі статтею 1 Кодексу України з процедур банкрутства, реструктуризація боргів боржника – судова процедура у справі про неплатоспроможність фізичної особи, що застосовується з метою відновлення платоспроможності боржника шляхом зміни способу та порядку виконання його зобов`язань згідно з планом реструктуризації боргів боржника[1]. Розвиток українського законодавства, починаючи з Закону України «Про банкрутство» 1992 року, переконує, що традиційно український законодавець визначав суб’єктами процедури банкрутства виключно юридичних осіб – суб’єктів господарювання[2]. При цьому, з 1 січня 2000 року, з прийняттям Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» процедура банкрутства передбачає для таких суб’єктів можливість реструктуризації та погашення грошових вимог кредиторів за допомогою процедури санації – системи заходів, спрямованих на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника[3]. Але і фізична особа може опинитися у скрутному становищі і потребувати заходів з фінансового оздоровлення. Тимчасові фінансові труднощі у кожного громадянина можуть статись за втрати роботи, розлучення, надання матеріальної допомоги дітям, втрати родичів чи годувальників і, нарешті, свого здоров'я. Трапляються ситуації, коли особа опиняється у скрутному становищі не з її вини, і, як наслідок, втрачає можливість продовжувати займатись своєю звичайною професійною діяльністю. Саме з метою допомоги фізичній особі, яка опинилася у скрутній життєвій ситуації, була введена процедура банкрутства фізичних осіб.
Водночас непоодинокі випадки, коли зазначена процедура застосовується недобросовісними особами для «законного» ухилення від погашення заборгованості та списання її в правовий спосіб. Наприклад, особи, які мають заборгованість за споживчими кредитами, виданими в спрощеному порядку «швидко гроші», звертаючись до суду з метою бути визнаними банкрутами, фактично хочуть домогтись прощення (списання) заборгованості «руками» суду.
У зв’язку з цим, особливої актуальності набуває питання судового контролю у процедурі банкрутства фізичних осіб.
Судовий контроль як складний та багатоаспектний елемент виконання судом своєї головної функцій – відправлення правосуддя – на сучасному етапі є предметом пильної уваги науковців. Загальнотеоретичним проблемам судового контролю приділяли увагу В. Авер`янов[4], В. Стефанюк[5], К. Рудой[6] та ін., процедурні питання судового контролю досліджували О. Кондратьєв[7], Л. Сушко[8] тощо, сутність судового контролю в адміністративному процесі та судочинстві вивчали Р. Кайдашев[9], О. Сасевич[10], А. Фокіна[11] та ін., в кримінальному – І. Шаповалова[12], В. Чорнобук[13], Д. Пеший[14], В. Марчак[15] тощо, в господарському судочинстві – П. Хотинець[16], Ю. Твердохліб[17], Ю. Хорунжий[18] та ін. Окремі аспекти судового контролю за діяльністю органів державної влади та місцевого самоуправління ставали предметом наукових пошуків О. Савчука[19], Б. Гудза[20], Р. Тракала[21], С. Павленка[22] та ін.
Незважаючи на пильну увагу, що приділяється науковцями на сучасному етапі судовому контролю, дослідження сутності судового контролю в процедурі банкрутства фізичних осіб залишається поза увагою як наукової спільноти, так і законодавця, в той час як вони потребують дослідження, виявлення проблем у цій сфері та розроблення пропозицій з їх усунення, які допоможуть законодавцю у подальшому удосконаленні правового механізму процедури банкрутства, що обумовлює актуальність нашої статті, її мету і завдання.
Процедура банкрутства, в тому числі фізичної особи, включає в себе низку послідовних та сукупних процесуальних і позапроцесуальних дій учасників процесу, що супроводжуються поданням доказів, пояснень, заперечень тощо. Відносно кожної з них повинен здійснюватися судовий контроль.
Статтею 115 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справі про неплатоспроможність боржника – фізичної особи може бути відкрито лише за заявою боржника. Здійснюючи судовий контроль на цій стадії, необхідно пам’ятати, що її метою насамперед є задоволення вимог кредиторів та відновлення платоспроможності боржника, тому, ініціюючи справу про неплатоспроможність відносно себе, боржник повинен запропонувати справедливу реструктуризацію своїх зобов`язань, а кредитори, які входять у процедуру реструктуризації, в рамках справи про неплатоспроможність фізичної особи розраховують на одержання грошових коштів після такої реструктуризації. Досягнення цієї мети можливо лише за умови, коли боржник дійсно бажає виконати взяті на себе грошові зобов`язання, але через певні причини або в цей період не може їх виконати в повному обсязі належним чином. Сутність судового контролю на цій стадії полягає в тому, що суддя повинен визначити, чи повно та всебічно боржник сприяє кредиторам і арбітражному керуючому у встановлені свого реального майнового стану і в результаті цього формує суб’єктивну оцінку, встановлюючи для себе, чи дійсно особа намагається досягти об’єктивного структурованого збалансування та вирішення проблеми з кредиторами шляхом затвердження реального плану реструктуризації, який буде задовольняти і кредитора, і боржника, чи прагне ухилитися від погашення заборгованості та списання її в правовий спосіб.
Виникає закономірне питання – яким чином це зробити і чи передбачив законодавець процесуальний механізм, який дозволить судді здійснити судовий контроль на цій стадії процедури банкрутства фізичної особи?
Згідно з пунктами 2, 3 частини 2 статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства, основними завданнями зборів кредиторів у процедурі реструктуризації боргів боржника є, зокрема, розгляд проекту плану реструктуризації боргів боржника, прийняття рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника або про звернення з клопотанням до господарського суду про перехід до процедури погашення боргів боржника або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність[23]. Метою і завданням процедури реструктуризації боргів є забезпечення розгляду кредиторами розробленого боржником проекту плану реструктуризації боргів для відновлення його платоспроможності. Розроблення боржником такого документа є закономірними очікуваннями кредиторів як в частині розгляду, так і в частині фактичного погашення вимог у межах процедури.
Відповідно до частини 4 статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства, разом із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, боржник зобов`язаний подати пропозиції щодо реструктуризації боргів (проект плану реструктуризації боргів)[24]. Тобто, боржник, подаючи заяву до господарського суду про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, повинен скласти проект плану реструктуризації, який потім розробляється та уточнюється та погоджується з кредиторами. Відсутність розробленого боржником проекту плану реструктуризації та його неподання на розгляд кредиторам, свідчить, що мета процедури реструктуризації боргів, передбачена Кодексом, не виконується. Невиконання мети попередньої процедури виключає можливість переходу до іншої процедури у провадженні про неплатоспроможність фізичної особи.
Вимоги до форми та змісту плану реструктуризації боргів закріплюються у статті 124 Кодексу України з процедур банкрутства, якою передбачається, що зазначений план повинен містити: обставини, які спричинили неплатоспроможність боржника; інформацію про визнані судом вимоги кредиторів із зазначенням їх розміру та черговості задоволення; інформацію про майновий стан боржника за результатами проведених заходів з виявлення та складання опису майна боржника (проведення інвентаризації); інформацію про всі доходи боржника, у тому числі доходи, які боржник розраховує отримати протягом процедури реструктуризації боргів; розмір суми, яка щомісяця буде виділятися для погашення вимог кредиторів; вимоги кредиторів до боржника, які будуть прощені (списані) у разі виконання плану реструктуризації боргів; розмір суми, яка щомісяця залишатиметься боржнику на задоволення побутових потреб, у розмірі не менше одного прожиткового мінімуму на боржника та на кожну особу, яка перебуває на його утриманні[25].
Таким чином, сутність судового контролю при поданні заяви про визнання фізичної особи банкрутом полягає в перевірці суддею підготовки боржником проекту плану реструктуризації та його подання на розгляд кредиторам. На сучасному етапі можна говорити, що в законодавстві розроблений процесуальний механізм, який дозволяє судді забезпечити судовий контроль за підготовкою плану реструктуризації боргів боржника при поданні заяви про визнання фізичної особи банкрутом.
Після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичних осіб розширюється коло суб’єктів, на яких розповсюджується судовий контроль. На цій стадії в процедурі з’являється нова процесуальна фігура – арбітражний керуючий, на якого покладається ряд обов’язків, передбачених статтею 114 Кодексу України з процедур банкрутства (організувати виявлення та складання опису майна боржника (проведення інвентаризації), визначити його вартість; брати участь у розробленні плану реструктуризації боргів боржника, забезпечити його розгляд зборами кредиторів та подання на затвердження до господарського суду; відкрити спеціальний рахунок для розрахунків з кредиторами; погашати вимоги кредиторів згідно з черговістю у процедурі погашення боргів боржника, а якщо планом реструктуризації передбачено продаж майна боржника – відповідно до плану реструктуризації за рахунок коштів, отриманих від продажу такого майна; якщо планом реструктуризації передбачено продаж майна боржника, звітувати перед господарським судом та зборами кредиторів про результати продажу майна боржника протягом трьох робочих днів з дати такого продажу; виконувати функції з управління та розпорядження майном боржника тощо[26]). Судовий контроль за арбітражним керуючим в процедурі банкрутства фізичних осіб полягає у наданні оцінки діям арбітражного керуючого щодо добросовісності виконання ним своїх повноважень та його неупередженості. Проте процесуальний механізм, який дозволив би судді забезпечити судовий контроль на цій стадії процедури банкрутства фізичної особи, на сучасному етапі в законодавстві не розроблений.
Під час самого провадження у процедурі визнання фізичної особи боржником судовий контроль щодо боржника, у разі недобросовісних дій та умисного ухилення від виконання своїх обов’язків, може реалізовуватись крізь призму приписів статті 118 Кодексу України з процедур банкрутства, зокрема, шляхом забезпечення вимог кредиторів, як то: заборона боржнику укладати правочини (договори); зобов’язання боржника передати майно, інші цінності на зберігання третім особам; вчинення або утримання від вчинення певних дій; заборона боржнику розпоряджатися його нерухомим майном та цінними паперами; накладення арешту на конкретне майно боржника; інші заходи для збереження майна боржника; заборона виїзду боржника за кордон[27]. Отже, судовий контроль під час провадження у процедурі визнання фізичної особи боржником полягає у перевірці суддею, чи не вдається боржник до недобросовісних дій та умисного ухилення від виконання своїх обов’язків. На сучасному етапі можна говорити, що в законодавстві розроблений процесуальний механізм, який дозволяє судді забезпечити судовий контроль на під час провадження у процедурі банкрутства фізичної особи.
Особливої уваги привертає судовий контроль на стадії розгляду справи про неплатоспроможність фізичних осіб щодо оцінки рішення зборів кредиторів боржника. Відповідно до статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства, основними завданнями зборів кредиторів у процедурі реструктуризації боргів боржника є: 1) розгляд звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки декларації про майновий стан боржника; 2) розгляд проекту плану реструктуризації боргів боржника; 3) прийняття рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника або про звернення з клопотанням до господарського суду про перехід до процедури погашення боргів боржника або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність[28]. Основною проблемою, що виникає на практиці, є те, що кредитори часто не погоджуються з запропонованим боржником планом реструктуризації, бо пропозиції боржника не задовольняють їх очікувань (наприклад, не враховують виплату відсотків за кредитами). Зазвичай фізичні особи, які звертаються з заявами про визнання їх банкрутами, не володіють ресурсами, достатніми для виконання боргових зобов’язань, а отже, намагаються списання більшої частини боргів, з чим кредитори, звісно, не погоджуються, і, як наслідок, подають клопотання про закриття провадження у справі. Проте закриття провадження у справі суперечить меті Книги IV даного Кодексу та не узгоджується з принципами господарського судочинства, зокрема принципу справедливості. Так, закриття провадження у справі визнання фізичної особи банкрутом обмежує право цієї особи на відновлення свого фінансового становища, задля чого, фактично, і звертається до суду. Судовий контроль на цій стадії полягає в оцінці фактичної спроможності боржника та реальності вимог кредиторів. У даному випадку суд, реалізуючи судовий контроль, повинен філігранно віднайти баланс між інтересами кредиторів та фінансовим станом неплатоспроможного боржника. Однак у суду як у «контролера» відсутні процесуальні інструменти для того, щоб затвердити план реструктуризації за власною ініціативою, зваживши баланс інтересів всіх кредиторів та боржника, а також перевіривши такий план на його відповідність приписам Кодексу. На наш погляд, необхідно розширення повноважень суду для вчинення подібних дій.
Підсумовуючи зазначене, констатуємо, що сутність судового контролю у процедурі банкрутства фізичної особи являє собою комплекс дій судді з перевірки та оцінки процесуальних дій окремих учасників справи (підготовки боржником проекту плану реструктуризації та його подання на розгляд кредиторам, та надання їм відповідної оцінки, добросовісності боржника та неухилення ним від виконання своїх обов’язків тощо). На сучасному етапі процесуальне законодавство України не містить правового механізму забезпечення суддею балансу між інтересами кредиторів та фінансовим станом неплатоспроможного боржника та його реалізації у процедурі банкрутства фізичної особи, що вимагає усунення шляхом розширення повноважень суду для вчинення подібних дій.
_03_03.png)
