Тонка межа між дружніми взаєминами та «конфліктом інтересу»

Вікторія Джарти,
суддя-спікер Господарського суду міста Києва, к.ю.н. 

Динаміка розвитку сучасного світу вплинула на прагнення людей знати один про одного якомога більше інформації. І не буде здивуванням, що об’єктами суспільної зацікавленості здебільшого стають посадовці, депутати, ну і звісно ж судді.

Судді, як представники єдиної незалежної гілки влади, завжди викликають інтерес суспільства.

Ні для кого не є новиною, що всі адвокати, прокурори, судді та інші представники юридичної спільноти між собою спілкуються – це факт. І це є зрозумілим і пояснюється дуже просто: багато разом  навчались, або проходили практику, або працювали колись разом. Так само, як і більшість людей поза професією юриста – це життя.

Із популяризацією юридичної спільноти в Україні кількість заходів, на яких правники мають нагоду поспілкуватись, не лише у форматі дискусії, значно збільшилось. Доказом того є проведення наукових конференцій, інформативних та консультативних форумів, семінарів, круглих столів правничої спільноти. Я сама, як представник служителів Феміди, неодноразово приймала участь у подібних заходах. І дійсно на таких заходах учасники спілкуються між собою, дискутують, відбувається обмін інформацією, досвідом, практикою. Це є невід’ємною частиною повсякденного життя юриста.

Останнім часом, багато засобів масової інформації акцентують увагу на тому, що будь-який формат спілкування між суддями та іншими представниками правників є «конфліктом інтересів». Але кому, як не юристу, розбиратись в цьому питанні.

Саме по собі поняття «конфлікт інтересів» українське суспільство ототожнює здебільшого через розуміння того, що суддя не може не з ким спілкуватись. Така думка є хибною. Українське законодавство ж визначає, що конфлікт інтересів – це наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові, і такий інтерес впливає на її об’єктивність. При цьому розмежовують потенційний конфлікт інтересів та реальний, тобто один на майбутнє, а інший – існує в теперішньому часі.

Суддя, як то декларує Кодекс суддівської етики, повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Він не має прав використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб та не повинен дозволяти цього іншим. Все це безумовно стосується судді під час здійснення правосуддя.

Щодо ситуації спілкування суддів у позаробочий час із колегами звернемось до Бангалорських принципів поведінки судді.

Так, вказані принципи передбачають, що у своїх особистих стосунках з адвокатами, що мають постійну практику в суді, де розглядає справи даний суддя, суддя уникає ситуацій, що могли б викликати обґрунтовану підозру чи створити видимість наявності у судді певних схильностей чи упередженого ставлення.

Закордонні колеги, з якими я погоджуюсь, слушно коментують вказане та зазначають, що спілкування між представниками суддівського корпусу і юристами у неробочій обстановці є давньою і гідною підтримки традицією. Оскільки судді живуть в реальному світі, то від них неможливо чекати припинення всіх зв’язків з іншими юристами після призначення чи обрання на суддівську посаду. Крім того, ізольованість суддів від решти суспільства, зокрема від шкільних друзів, колишніх співробітників чи колег-юристів, не була би абсолютно корисною для роботи суддів. Без сумніву, відвідування громадських заходів разом з адвокатами має низку переваг. Ті заходи надають можливість неформального спілкування, яке допомагає зняти напругу у відносинах між суддями та адвокатами, а також певною мірою зменшити ізольованість від колишніх колег, яку суддя відчуває після вступу на посаду. Однак судді слід керуватися здоровим глуздом і бути розсудливим.

Суспільство, на жаль, забуває, що за будь якою професією, в першу чергу, стоїть жива людина зі своїм життєписом, своїми друзями, знайомими, особистим життям, і судді не є виключенням.

Зрештою, сам суддя вирішує, чи справді він перебуває в надто близьких чи особистих взаєминах з адвокатом, чи просто складається таке враження. Саме судді доведеться визначати, де проходить відповідна грань. Критерієм служить те, чи впливають соціальні взаємини з адвокатом на виконання суддівських обов’язків і чи може об’єктивний спостерігач, добре поінформований про характер цих соціальних відносин, обґрунтовано висловити  сумнів щодо реалізації правосуддя в такому випадку. 

Отже, спілкування судді з іншим представником юридичної спільноти в позаробочий час не може вважатись конфліктом інтересів, якщо суддя ухвалює справедливі рішення. І така логіка працює в розвинутих країнах. Нажаль, для нашого суспільства професійні якості суддів в Україні не переважають над приватним життям і колом знайомих.